Сивина в бороду — біс у ребро

Протягом тривалого часу розглядаючи причини шлюбної зради з позиції психології, спеціалісти зламали багато списів, але єдиного рішення так і не дійшли. Сподівання знайти таке рішення було б рівнозначним намаганням винайти філософський камінь. Проте ми все ж таки спробуємо внести певну ясність у цю досить складну проблему.
Зважаючи на сексуальну революцію, що відбувається впродовж кількох останніх десятиріч, виникає логічне питання, чи не є сексуальна розгальмованість чоловіків старшої вікової групи проявами сучасної моди? Для цього необхідно звернутися до історичних фактів.
Великий римський імператор Гай Юлій Цезар відзначався не лише перемогами на полі бою, але й у баталіях з жінками. При цьому вік аж ніяк не вплинув на його сексуальну активність. Коханками імператора ставали дружини багатьох римських сенаторів, мавританська цариця Евноя і єгипетська цариця Клеопатра, що народила від нього сина, а його коханка Сервілія, мати Брута, врешті-решт звела його зі своєю донькою Юнією Третьою. Кожний із численних походів Цезаря вносив помітні доповнення в перелік його коханок, і солдати не без підстав співали: “Ховайте дружин, ведемо ми в місто лисого розпусника”. За його наказом народний трибун Гельвій Цінна навіть підготував законопроект, згідно з яким Цезарю дозволялося брати собі дружин у необмеженій кількості для збільшення числа спадкоємців Божественного Юлія.
Наступник Юлія Цезаря Август, виживаючи з розуму, весь час намагався порівняти себе з богом. Одного разу на бенкеті, що отримав назву “Бенкет дванадцяти богів”, учасників переодягли в одяг небожителів, а сам імператор в ролі Аполлона осипав їх різними любовними пестощами, незалежно від статі. Август змолоду відрізнявся сексуальною розпутністю, але цей бенкет був апогеєм, особливо зважаючи на те, що на той час у Римі панував голод. При дворі він заснував спеціальну посаду “комісарів хтивості”, в обов’язки яких входило розробляти нові форми і види сексуальних стосунків.
Август II, курфюрст саксонський і король польський, якого прозвали Сильним за те, що він міг жартома зламати підкову або розплющити в руках срібний кубок, був чоловіком 700 дружин і батьком 354 дітей. За словами сучасників, за ніч він, як правило, відвідував не менше 4–5 коханок.
Іван IV Грозний, “багатьох дружин чоловік”, в перервах між масовими стратами і тортурами, розважався зі своїми опричниками в Олександрівській слободі, вдаючись до нестримної розпусти, об’єктами якої були не тільки численні жінки, але й чоловіки. Боярин Басманов на царських гуляннях красувався в жіночому вбранні й виконував будь-які примхи свого володаря.
Володимир Ілліч Ленін не без підстав підозрюється в розтлінні неповнолітніх. Хоча більшовицькі вожді оточували себе такою щільною завісою секретності і божественної недосяжності, що відомості про їх “забави” вельми суперечливі і засновані лише на плутаних розповідях небагатьох непрямих посібників цих “розваг”, що випадково залишалися в живих, і читанні між рядків деяких листів, розпоряджень тощо.
Йосип Сталін, в основному, користувався дружинами своїх найближчих підлеглих і спеціально відібраними “кандидатками”. Однак дані про його пригоди скупі і розпливчасті, що залишає можливість різного їх трактування.
Про Лаврентія Берію і його страшні “забави” написані цілі томи… На дачах кремлівських лідерів часто влаштовувалися концерти і просто гуляння за участю відомих співачок і актрис. Деякі з них потім ставали легкою сексуальною здобиччю “князів з грязі”, які, мабуть, знаходили особливе задоволення у володінні об’єктами жадань мільйонів чоловіків Союзу. Це їх прославляло у власних очах і давало зайве підтвердження безмежності своєї влади…
Отже, можна дійти висновку, що сексуальна активність “сивих чоловіків” не є породженням часу, нації, культури чи політичних переконань.
Зважаючи на те, що з віком у кожної людини мають місце інволюційні, у тому числі й гормональні, зміни, за аналогією з жінками припускається, що і у чоловіків може мати місце клімакс, тобто поступове пригнічення функціонування всіх ділянок репродуктивної системи. Вважається, що приблизно за п’ять років до розвитку такого сексуального згасання у чоловіка виникає активізація гормональної системи з активним викидом в організм тестостерону, що й зумовлює несподівані зради до того зразкових у сімейному плані чоловіків.
Власне дітородна функція у чоловіків зберігається майже все життя, на відміну від жінок. Для наочності доречно навести декілька цікавих фактів. Так, англієць Томас Пар вдруге одружився у віці 120 років і прожив з дружиною 12 років. Від цього шлюбу у нього був син, який помер у віці 127 років. У Миколи Шпаковського, мешканця селища Лати поблизу Сухумі, народилася донька, коли йому було 112 років. Абхазець Гханбері вперше одружився у віці 60 років і прожив у шлюбі до 100 років, при цьому став батьком 9 дітей. Датчанин Драконберг помер у 146-річному віці. До 91 року він працював матросом і 13 років провів у турецькому полоні. Вдруге він одружився в 111 років, і сталося так, що коли його старшому сину від першого шлюбу виповнилося 105 років, то молодшому від другої дружини — лише 9. Норвежець Сарингтон також мав старшого сина 103-річного віку, а молодшого — 9-річного.
Під іншим кутом зору проблему можна розглянути з позиції психології. В цьому плані серед основних шкідливих факторів визначають хронічні стреси, депресії, внутрішньосімейні негаразди.
У плані становлення особистості 40–50-річний вік характеризується досягненням певного рівня соціальної реалізації. Досить дорослі діти в цей період залишають батьків і починають жити окремо. Таким чином батьки позбавляються звичайних побутових проблем і залишаються сам на сам з тими негараздами, які могли бути присутніми багато років, але приховувалися за батьківськими зобов’язаннями. Часто в такий період чоловік і жінка починають розуміти, що завжди мали зовсім полярні інтереси і нічого не відчувають один до одного, крім зневаги і відрази. Така психологічна криза середнього віку навіть отримала спеціальну назву “синдром покинутого гнізда”. За статистикою саме на цей період припадає найбільша кількість розлучень. Така криза звичайно відбивається і на сексуальних стосунках подружжя, у тому числі на лібідо, ерекції, потенції. Якщо в цей період чоловік не може зрадити своїм переконанням, він зраджує дружині. Звичайно, в цьому випадку мова не йде про секс як самоціль, а скоріше він є спробою подолати афективний дискомфорт і знайти у коханки ті елементи міжособистісних стосунків, які були втрачені у власній родині.
З іншого боку, підвищення сексуальної активності в осіб середнього та похилого віку розглядається як страх перед старінням, що насувається. При цьому чоловіки намагаються наздогнати згаяний час і розпочинають сексуальні пригоди. Спираючись на психоаналітичні уявлення про бінарність людських потягів і їх взаємодію, двома основними мотивами людини є потяг до життя (ерос) і потяг до смерті (танатос). З метою приглушення гострого відчуття грядущого танатосу, чоловіки намагаються принизити його підсиленням квоти еросу. Така поведінка надає їм можливість подолати глибинну внутрішню невпевненість, переконуючи оточуючих і, в першу чергу, себе у збереженості своєї дієздатності. Насправді такі дії мають мало від справді сексуального потягу, швидше вони переслідують вторинну вигоду у зміцненні свого соціального “Я”.
Однак за відсутності досить рівного сексуального формування, за наявності невротичних відхилень у особи при загальній спроможності до статевого акту має місце втрата психофізіологічної єдності у відчуттях інтимного характеру. Зазначена втрата може проявлятися досить по-різному. Відчуття прихильності до жінки, поцілунки, фізичні ласки можуть не супроводжуватися виникненням ерекції. Чоловік змушений підтягувати ерекцію до емоційного стану чи навпаки — емоційний стан до ерекції. Для цього починають використовуватися певні додатково стимулюючі прийоми: не вимикається світло, щоб краще бачити партнершу, експерименти з позами, застосовуються різноманітні екстравагінальні види сексу. У випадку відставання емоційного стану від ерекції буває важко переключитися з побутових та службових тем на еротичну налаштованість. В такому разі переглядаються фото чи фільми з еротичними сценами.
Якщо ж розвиток особистості в межах її сексуальності відбувався гармонійно, то така гармонійність продовжує мати місце і при наближенні до періоду інволюції. Такі особи продовжують ще довгі роки вести нормальне статеве життя зі своїми дружинами. Звичайно, можуть виникати соматичні захворювання, що обмежують статеву здатність, але й у таких випадках це сприймається розсудливо і спокійно, а лібідозні акценти зміщуються на інші життєві пріоритети.
З цього видно, що проблема “сивина в бороду — біс у ребро” найтісніше пов’язана з проблемами особистісного і міжособистісного характеру у сім’ї. За їх відсутності чи при вчасній корекції, з великою долею вірогідності можна сподіватися, що сивість волосся не принесе з собою біса, який буде штовхати чоловіка в ребро.

Снова о тренингах

Термин «тренинг» (от англ. — train, training) имеет ряд значений: воспитание, обучение, подготовка, тренировка, даже дрессировка. Между тем, точного эквивалента в русском языке нет. Нет и единого мнения относительно определения этого понятия. Для наглядной иллюстрации хотелось бы привести некоторые варианты.

Социально-психологический тренинг — средство психологического воздействия, направленное на развитие знаний, социальных установок, умений и опыта в области межличностного общения (Петровская Л.А., 1982).

При этом термин «тренинг», по нашему мнению, в структуре русской психологической речи должен использоваться не для обозначения методов обучения, а для определения методов развития способностей к обучению или овладению любым сложным видом деятельности, в частности общением (Емельянов Ю.Н., 1985).

Тренинги (обучающие игры) являются синтетической антропотехникой, сочетающей учебную и игровую деятельность, и проходят в условиях моделирования различных игровых ситуаций… (Ситников А.П., 1996).

С.И. Макшанов (1997) определяет тренинг как многофункциональный метод преднамеренных изменений психологических феноменов человека, группы и организации с целью гармонизации профессионального и личностного бытия человека.

А.С. Прутченков (2001) указывает, что слово «тренинг» не означает ничего другого, кроме хорошо известного нам понятия «тренировка».

Т.В. Зайцева (2002), опираясь на положения культурно-исторической теории Л.С. Выготского, предлагает рассматривать тренинг как своеобразное культурное оружие, особое инструментальное опосредованное действие.

«Групповой тренинг — это любой процесс приобретения знаний, умений или поведенческих навыков, в котором участвуют более двух человек» (Ли Д., 2002).

«Тренинг — это системный метод совершенствования посредством вопросов и руководства с целью постепенного улучшения результативности деятельности до заданного уровня» (Берч П., 2003).

В 1991 г. Комиссия по трудовым ресурсам Великобритании (Manpower Services Commission — MSC) предложила такое рабочее определение: «Тренинг — это запланированный заранее процесс, цель которого – изменить отношение, знания или поведение участников с помощью обучающего опыта, направленный на развитие навыков выполнения определенной деятельности или нескольких ее видов. Цель тренинга в рабочей ситуации состоит в том, чтобы развивать способности личности и удовлетворять текущие и будущие потребности организации» (Wilson, 1999).

Взгляды на тренинг различных авторов разнообразны и зачастую противоречивы.

С целью консолидации этого понятия мы решили рассмотреть проблему с разных сторон. Итак, технической основой организации всех тренингов являются такие методы:

• Работа в малых группах
• Мозговой штурм
• Деловая игра
• Работа с конкретными ситуациями
• Лекции и др.

Они существенно отличаются от стандартных методов обучения средней и высшей школы. Однако будет ошибочным считать, что тренинги являются чем-то новомодным и, как следствие, быстро проходящим. На самом деле они логично проистекают из общей истории образования.

Истоки этого направления образования можно встретить в описаниях подготовки военных, религиозных деятелей, деятелей искусства, которым (описаниям) насчитывается не одна тысяча лет. В качестве примера приводим описание упражнений, которые рекомендовал Леонардо да Винчи для учеников в области живописи: «Также я испытал на себе, что получается немалая польза от того, чтобы, лежа в постели в темноте, повторять в воображении поверхностные очертания форм, прежде изученные… это очень похвально и полезно для того, чтобы закреплять себе предметы в памяти. …Пусть один из вас проведет какую-нибудь прямую линию на стене, а каждый из вас пусть держит в руке тоненький стебелек или соломинку и отрезает от нее кусок такой длины, какою ему кажется первая линия, находясь при этом на расстоянии в десять локтей… Взять дротик или трость и рассматривать его с некоторого расстояния, и каждый пусть своим суждением оценит, сколько раз данная мера уложится в этом расстоянии… Или еще — кто лучше проведет линию длиной в локоть, а потом это измеряет натянутой нитью…».

Игнатий Лойола из ордена иезуитов в 1522 г. разработал «Духовные упражнения», которые на протяжении 500 лет были основой для формирования мышления членов ордена.

Еще одним великим тренером в области искусства актерства является наш соотечественник К.С. Станиславский. Более 300 упражнений для актеров находим в трудах С.В. Гиппиус.

Несколько позже начали развиваться психологические тренинги. Так, в 1922 г. Р.Д. Джейкобсоном был создан метод прогрессирующей релаксации для снятия нервно-психического напряжения. В основе этого метода лежит теория о взаимосвязи эмоций с напряжением мышц. Его последователем стал немец И.Г. Шульц, который, расширив методику в 1932 г., предложил классический вариант аутогенной тренировки. В том же году Я. Морено под термином «психодрама» предложил методику разыгрывания на сцене проблемных жизненных ситуаций с последующим психологическим анализом.

Традиционно считается, что отцом тренингов является Курт Левин. После Второй мировой войны К. Левином и его учениками в США был создан Центр по изучению групповой динамики. Разработанные К. Левином и К. Роджерсом теории групповой динамики и центрированной на клиенте терапии явились непосредственными источниками практики группового тренинга. В результате успешной работы мастерской межгрупповых отношений в 1947 г. в США была создана Национальная лаборатория тренинга (Евтихов О.В., 2005).

Еще одним из основоположников психологических тренингов можно считать англичанина Александра Эверетта, который в 1962 г., приехав в США, работал в общеобразовательной школе. Его интересы сосредоточились на том, как можно путем тренировок максимально полно раскрыть возможности человеческого разума. При этом А. Эверетт обращался к многочисленным философским, духовным, религиозным учениям. После 6 лет кропотливого труда в 1968 г. в Техасе он провел свой первый тренинг под названием «Mind Dynamics» (Динамика Разума). Тренинг представлял собой 4-дневный курс глубокого самоанализа, в процессе которого человек максимально полно мог осознать свои скрытые способности. Впоследствии была основана одноименная тренинговая компания. Тренинги А. Эверетта стали основой для создания тренингов личностного роста, осознания бытия, практики лидерства и командной эффективности, таких как «Э.С.Т.» (Эрхард семинар-тренинг), «Lifespring» (Лайфспринг).

В 1970 г. тренинг «Динамика Разума» переехал в Сан-Франциско, а спустя еще 4 года распространился и за пределы США. В том же году он выходит за рамки чистой психологии и находит практическое применение в бизнесе. Этот тренинг становится одним из элементов обучения дистрибьюторов сетевой компании, занимающейся распространением косметики. Но он уже стал несколько иным. Владелец компании Уильям Пенн Патрик привнес в тренинг конфронтационный оттенок. В процессе работы группы появились такие элементы, как вызов и провокация. С одной стороны, такие изменения привели, в конечном счете, к краху тренингов «Динамики Разума». Систему сетевого маркетинга У.П. Патрика признали незаконной и закрыли, а тренинги «Динамики Разума» прекратились. Но, с другой стороны, молодые амбициозные питомцы не только поддержали существующие, но и создали новые тренинговые методики. Вернер Эрхард (Werner Erhard), создавший в 1971 г. «EST» (впоследствии транснациональная корпорация «Landmark Forum Education» с представительствами на всех континентах), Джон Хенли (John Hanley), основавший в 1974 г. «Лайфспринг» (Lifespring), Боб Уайт (Bob White), организовавший «Динамику Жизни» (Life Dynamics), Ренди Ревел (Randy Revell) и его контекстуальные тренинги (Context Trainings) — вот далеко не полный перечень людей и компаний, ставших лидерами трансформационного движения.

Таким образом, психологические тренинги широкомасштабно разветвились, найдя применение в различных областях человеческой жизни, в том числе в таком важном направлении, как бизнес. В то же время это была психология бизнеса, но никак не бизнес-тренинги с разносторонним освещением вопросов. Колыбелью таких тренингов, вероятно, можно считать Антверпенский университет св. Игнатия — UFSIA, основанный в 1852 г. В средине XX в. на его базе начали проводиться профессиональные тренинги для менеджеров. А в 1960 г. была создана одна из первых в Европе программ высшей школы Executive MBA, благодаря которой учебное заведение со временем получило репутацию школы бельгийской бизнес-элиты.

В 1956 г. компания «General Electric» (Нью-Йорк) взялась за подготовку кадров непосредственно на рабочем месте. До 90-х годов ХХ в. в чашеобразной аудитории, прозванной «ямой», обучалось не одно поколение топ-менеджеров. Проект оказался таким успешным, что выпускники GE возглавили «Boeing», «HomeDepot» и т.д.

Примеры деловых игр с использованием компьютера были предложены английским кибернетиком Стаффордом Биром в конце 60-х годов ХХ в. В своей книге «Мозг фирмы» он описывает принципы построения систем, позволяющих участникам управлять виртуальной корпорацией, холдингом и даже целой страной (в частности — Чили).

В 70-х годах ХХ в. в Лейпцигском и Йенском университетах под руководством М. Форверга был разработан метод, названный социально-психологическим тренингом. Его средствами были ролевые игры с элементами драматизации, создающие условия для формирования эффективных коммуникативных навыков. Практической областью приложения разработанных М. Форвергом методов стала социально-психологическая подготовка руководителей промышленного производства.

С 2005 г. компании «J&J», «IBM» и «General Electric» внедряют методику обучения действием, которая исходит из принципа, что перспективным сотрудникам не следует докучать теорией, а сразу подавать решение реальных бизнес-проблем.

Эту методику применяли и в бывшем Советском Союзе. Основы тренингов в СССР были разработаны в 30-х годах ХХ в. группой психологов-педагогов во главе с Л.С. Выготским. В эту группу также входили такие видные ученые, как А.Р. Лурия, А.Н. Леонтьев, С.Л. Рубинштейн. В 50–70-х годах ХХ в. это направление педагогики было существенно развито в работах Московского методологического кружка. Результатом работы Г.П. Щедровицкого, В.В. Давыдова, Д.Б. Эльконина и других стала монография «Педагогика и логика».

Молодая ленинградская исследовательница-экономист М.М. Бирштейн в 1932 г. провела на ленинградском заводе пишущих машин, а в 1936 г. — на ленинградской фабрике «Красный ткач» разработанные ею деловые игры, которые она называла организационно-производственными испытаниями. Их темой был процесс перехода фабрики на выпуск новой продукции без остановки производства. В 1939 г. работа была прекращена, после долгого перерыва развитие деловых игр возобновилось в 80-х годах ХХ в. Разработчик теории решения изобретательских задач (ТРИЗ) Г.С. Альтшуллер проводил семинары по ней в Баку с 1948 г., используя ряд элементов современных тренингов.

Таким образом, тренинги не являются чем-то новомодным. Они прошли длинный исторический путь и по праву могут считаться одной из эффективных форм обучения.

Сегодня в нашей стране существует полная неразбериха в предлагаемых тренинговых услугах. За обучение порой берется кто угодно и как угодно. Поэтому есть необходимость кратко остановиться на классификации тренингов. В первую очередь тренинги можно классифицировать по психологической теории обучения, которая лежит в его основе.

К наиболее распространенным из них относятся:

• психологическая теория поля К. Левина;
• гуманистическая психология К. Роджерса;
• бихевиоральный подход (от англ. — поведение) Ф. Перлса;
• групповой анализ (один из современных вариантов психоанализа);
• телесно-ориентированные группы (в основе лежит телесно-ориентированный подход в психотерапии В. Райха, А. Лоуэна) и др.

Однако значительное количество современных тренингов являются эклектическими, то есть сочетают в себе элементы разных подходов, отобранных по признаку эффективности для решения конкретных задач. Отнести такие тренинги к какой-либо конкретной психологической парадигме не всегда представляется возможным. Существует множество особенностей проведения тренингов в зависимости от предъявляемых к тренингу требований, от которых зависит его эффективность. Они и лежат в основе широко разветвленной классификации (таблица).